Для нас має принципове значення, що стосунки влади і журналістики – одна з констант існування демократичного суспільства.
Люди, які отримують від співгромадян представницький чи виконавчий мандат, незалежно де – у столиці чи у найглухішому селі - мають чітко усвідомити, що без журналістів суспільство не почує владу. Але, підкреслю, і влада без нас не почує своїх співгромадян, їхні проблеми і болі. Ми – той місток, який служить транслятором між владою і суспільством.
Ми всі, хто працює у засобах масової інформації, на яких би позиціях не стояли, хочемо добра нашій Україні, її талановитому народу. Ми і надалі інформуватимемо своїх читачів, слухачів, глядачів про всі кроки влади, але ми так само завжди критикуватимемо всі її непродумані вчинки чи бездіяльність – це нам велить робити наш обов’язок контролерів з боку суспільства за діями влади, роль сторожових псів демократії.
А тепер – конкретні пропозиції, які ми бачимо шляхи у співпраці журналістів з Урядом.
По-перше, ми вважаємо - треба вже зараз розробляти стратегію української журналістики на наступне десятиріччя.
По-друге, слід відновити проведення щоквартальних семінарів для журналістів регіональних засобів масової інформації. Така практика існувала до 2004 року. Вони тривали по два дні кожен. Перший день відкривався виступом Прем’єр-міністра чи його першого заступника, потім журналісти спілкувалися з керівниками міністерств і відомств, до речі, здебільшого у формі діалогу. Наступного дня перед учасниками виступали голови Держкомтелерадіо, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної спілки журналістів. А після перерви з аудиторією зустрічався Президент України.
Цю схему можна було б застосувати і тепер. Щоправда, мабуть сьогодні важче знайти кошти для проведення такого заходу у Президент-отелі на 300-400 учасників з проживанням їх і харчуванням.
Але є Клуб Кабінету Міністрів, навпроти – готель «Україна», можна було б продумати і квоти представників журналістських колективів, аби вони почергово приїздили на такі зустрічі.
По-третє, нас турбує, що влада, зокрема ,й правоохоронні органи, не звертають уваги на критичні виступи засобів масової інформації. Ми вважаємо, слід спеціальною постановою Кабінету Міністрів зобов’язати центральні і місцеві органи виконавчої влади оперативно реагувати на публікації і передачі ЗМІ, присвячені важливим проблемам життя суспільства, притягувати до відповідальності винних у порушеннях українського законодавства, встановити конкретні строки виправлення недоліків.
Такі доручення і постанови повинні оприлюднюватися на відповідних сайтах, надсилатися до засобів масової інформації, які б могли встановити громадський контроль за їхнім виконанням.
Передусім, ми вважаємо, слід притягти до відповідальності голову Одеської обласної держадміністрації пана Едуарда Матвійчука, який одноосібно вивів держадміністрацію з співзасновників єдиної обласної україномовної газети «Чорноморські новини», натомість прагне створити за приватний кошт державну газету «Одещина». Роблячи такі кроки, глава облдержадміністрації повинен же хоча б заглянути у закони!
Ні сам одеський губернатор, ні обласна прокуратура не зреагували на листи трудового колективу та читачів, звернення Національної спілки журналістів.
Якщо так поводиться голова обласної держадміністрації, то що вже говорити про керівників районів?
Миколо Яновичу, Ви, як і Президент України Віктор Федорович Янукович, зустрічалися з європейськими лідерами. Вони висловлювали тривогу у зв’язку з порушенням в Україні принципів свободи слова.
Але найбільшого удару нинішня українська влада зазнала не в Брюсселі чи Страсбурзі, а на Черкащині у районному центрі Городище. Там колектив районної газети «Вісник Городищини» після зустрічі з головою районної державної адміністрації, який грубо, безтактно розмовляв з працівниками редакції, погрожував, що вони приповзуть ще до нього на колінах, одностайно подав заяви на звільнення, забрав трудові книжки і зареєструвався на біржі праці.
Після того, як голова обласної організації Спілки Сергій Томіленко повідомив про це губернатора, а той послав комісію, районні чиновники заворушилися. Заднім числом написали листи працівникам редакції, аби вони поверталися на роботу і відрапортували про це своєму начальству. Але навіть це виявилося звичайнісінькою брехнею – і через 16 днів після буцімто відправлення такого листа, жоден працівник редакції не бачив його в очі.
Ось так голова Городищенської райдержадміністрації Ігор Швець примудрився перекреслити усі запевнення Президента і Прем’єр-міністра у тому, що вони прагнуть утвердити в Україні свободу слова, не допустити втручання владоможців у редакційну політику.
У м. Ровеньки (Луганська область) перший заступник міського голови пан Тимошенко і член виконкому пані Буйніченко, яка, до речі, є помічником народного депутата України, члена парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації В.І. Ландика, переконувала журналістів, що газета має безоплатно друкувати матеріали міськвиконкому – договору на висвітлення її діяльності міська влада не укладала і укладати не збирається. Деякі критичні матеріали, опубліковані газетою, зачитувалися на нараді вголос і відразу ж піддавалися цензурі.
Звучали голоси, що у комунальній газеті мають бути лише позитивні матеріали, а журналісти не повинні висловлювати свою думку на її сторінках.
«А кому не подобається, хто не розуміє, чия ви газета, - заявила пані Буйніченко, - уперед, на вільні хліби!»
Зараз у статут редакції намагаються внести норму, що головний редактор працює на контракті.
На зауваження, що Конституційний суд роз’яснив, що контрактна форма для редакторів комунальних газет не передбачена законами України, Г.В. Буйніченко заявила: «Це нічого не значить».
Як не згадати часи Президента Кучми, коли при посиланні на його Укази деякі місцеві чинуші відповідали: «Це він у Києві Президент, а у нашому районі – ми».
То що – повертаємося назад?
Аналогічні приклади я міг би навести по редакціях газет в Середино-Буді (Сумська область), Ічні (Чернігівська область), Зачепилівці (Харківська область), Красилові (Хмельницька область) та інших містах і районах.
Ми просимо Кабінет Міністрів:
- доручити Головдержслужбі перевірити факти тиску посадових осіб на редакції засобів масової інформації і порушити питання про притягення винних до відповідальності;
- підсумки перевірки Головдержслужбою розглянути на засіданні Уряду, постановою Кабміну зобов’язати Раду Міністрів АРК, облдержадміністрації не рідше одного разу на півроку обговорювати питання про стан свободи слова у регіоні з участю голів місцевих адміністрацій і керівників комунальних та приватних засобів масової інформації, керівників обласних організацій Національної спілки журналістів України.
Спілка вважає також за потрібне:
- щоб органи виконавчої влади і місцевого самоврядування за місяць до початку наступного року укладали з редакціями угоди про висвітлення їхньої діяльності і помісячно розраховувалися за опубліковані матеріали;
- щоб місцеві праворохоронні, протипожежні, санітарно-епідеміологічні й інші подібні структури теж сплачували редакціям за опубліковані матеріали. Поки що це виглядає так: керівники цих структур вимагають від редакцій безоплатної публікації матеріалів, інакше погрожують позаплановими перевірками. Між Державною податковою адміністрацією і Національною спілкою журналістів давно діє домовленість про те, що ДПА заздалегідь укладає і оприлюднює графік перевірок редакцій друкованих та аудіовізуальних ЗМІ – і ця угода чітко дотримується. Наші намагання долучити до цього процесу інші аналогічні структури, не дали позитивного результату. Вважаємо доцільним прописати законодавчо таку норму, а також положення про те, щоб на період передвиборчих кампаній автоматично діяв мораторій на такі перевірки редакцій ЗМІ. поліграфічних та інших підприємств, які друкують видання і транслюють передачі.
Ми чекаємо, коли ж, нарешті, законодавчо буде оформлене реформування друкованих державних і комунальних засобів масової інформації. Це питання аж надто затягнулося.
Юрій Олександрович Плаксюк і колеги виступатимуть з цього приводу. Я ж хочу наголосити на таких моментах:
- передача редакціям займаних ними зараз приміщень. Маємо факти, коли місцева влада прагне забрати їх повністю або хоча б відшматувати частину. Цього допустити не можна - треба думати про майбутнє цих ЗМІ, дати їм шанс не тільки вижити, а й розвиватися. Одночасно з передачею приміщень віддавати редакціям і землю, на якій вони розташовані, аби у майбутньому унеможливити шантажі колективів з боку місцевих вождиків. У Законі України «Про посилення захисту майна редакцій засобів масової інформації, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок» Кабінету Міністрів відповідне доручення є. Просили б долучити до цієї справи і нашу Спілку;
- збереження за журналістами реформованих ЗМІ, незалежно від того, з якого місця роботи вони виходять на пенсію, права одержувати її відповідно до Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістівї» за аналогією, як їх одержують народні депутати і державні службовці.
Дотичне до цього і неврегульоване до цього питання з приміщенням Дніпропетровської обласної організації НСЖУ. Більше десяти років у Криму обіцяють приміщення для республіканської організації Спілки, але уряди змінюються, кожен новий починає свою роботу знову з обіцянки, яку до кінця своєї каденції так і не виконує.
Прошу Вас, Миколо Яновичу, особисто втрутитися в цю ситуацію.
Коли я говорю про спілчанські приміщення, я маю на увазі, звичайно, і земельні ділянки під цими приміщеннями. Свого часу Кабінет Міністрів ухвалив відповідну постанову. За 15 років відбулися зміни, треба їх зафіксувати новою постановою Уряду.
І наостанок.
Щоразу, коли змінюється влада, нові господарі кабінетів прагнуть змінити і керівників засобів масової інформації.
Цього разу це не тотальна перестановка, на боротьбу, з якою Спілка витратила чимало зусиль і енергії у 2005-му році, але тим не менше бурхливу реакцію колективів викликало призначення керівників Національних телекомпанії і радіокомпанії. Можна дискутувати з приводу того, як мають ці зміни відбуватися у майбутньому, але, на нашу думку, ці питання попередньо слід обговорювати у творчих колективах. Претенденти на посади мають виступити з своїми програмами і відстоювати їх на зборах чи конференціях працівників компанії. І претендент повинен бути не один, а хоча б два-три. За результатами обговорення, підтвердженого таємним голосуванням, засновник має приймати рішення.
На жаль, демократичних, прозорих процедур призначення генеральних директорів цього разу не було.
Виокремлю лише один факт. Наказом голови Держкомтелерадіо з посади президента Національної радіокомпанії увільнено Віктора Набруска, який після закінчення університету у цій радіокомпанії пройшов усі сходинки службової кар’єри. Ніхто не дослухався до звернень трудового колективу Національного радіо, групи Героїв України, відомих діячів культури і мистецтва, Національної спілки журналістів на захист В. Набруска. Не знаю, яка велика політика стояла за цим рішенням, але ж нічого не можна робити, порушуючи закони і норми моралі.
Віктора Набруска звільнено «у зв’язку з закінченням контракту». Але ж контракт у нього – другий, а значить, безстроковий. І ще одна деталь: при звільненні людині, яка 11 років очолювала Національну радіокомпанію і стільки ж була членом колегії Держкомтелерадіо, не запропонували жодної роботи! Віктору Івановичу ще немає 52-х років, у нього величезний досвід і енергія – хіба ж вони не потрібні Україні?
Та й якусь копійку він має приносити у сім’ю?
І це ж відбувається не десь у сільській глибинці, а на столичному Хрещатику!
Як казав один класик, сумно, панове, сумно…
Немає коментарів:
Дописати коментар