Консультація: що може перевірити КРУ

Законодавство України, що було нормативно-правової базою для консультації:
1. Закон України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”;
2. Цивільний Кодекс України;
3. Господарський Кодекс України;
4. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”;
5. Закон України “Про рекламу”;
6. Закон України “Про ціни і ціноутворення”;
7. Закон України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”;
8. Закон України “Про вибори народних депутатів України”;
9. Указ Президента України “Про заходи щодо підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи”
Всі використані в консультації Закони України є чинними на день консультації, діючу редакцію законів взято з офіційного сайту Верховної Ради України (http://www.rada.kiev.ua).


Відповідно до Статуту джерелами формування майна і коштів редакції є: грошові та матеріальні внески співзасновників, доходи, одержані від здійснення статутної діяльності, кредити банків, та з інших джерел не заборонених чинним законодавством. Редакція діє на принципах госпрозрахунку, самоокупності і самофінансування, а також допомоги держави, викорстовуючи всі джерела надходження коштів, які не суперечать діючому законодавству.

У власності редакції можуть перебувати будинки, споруди, обладнання, кошти, цінні папери та інше майно, придбане редакцією.

Оподаткування редакції здійснюється згідно із законодавством України про оподаткування.

Статус державної контрольно-ревізійної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначає Закон України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”.

Відповідно до цього Закону головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є
здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а
також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Службові особи державних контрольно-ревізійних служб зобов'язані суворо додержувати Конституції України, законів України, прав та інтересів громадян, підприємств, установ
і організацій, що охороняються законом. За невиконання або неналежне виконання службовими особами державних контрольно-ревізійних служб своїх обов'язків вони притягаються до дисциплінарної та кримінальної відповідальності відповідно до
чинного законодавства.

Узагальнюючи вищенаведене, з урахуванням того, що редакція отримує дотацію, як додаткову державну підтримку на покриття витрат за поліграфічні послуги, державний контроль, що його покликана здійснювати державна контрольно-ревізійна служба за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності, можливий лише у межах виділеної дотації з місцевого бюджету. Інше є грубим втручанням держави, в особі її органів, в законну діяльність госпрозрахунковго підприємства, оскільки розпорядження майном та коштами, що є власністю або ж у користуванні редакції здійснюється відповідно до її Статуту, а правильність нарахування та сплати податків, ведення обліку здійснюється податковими органами.

Крім того, в преамбулі Програми повинно бути зазначено, що перевірка проводиться згідно вимог Інструкції про порядок проведення ревізій і перевірок державною контрольно-ревізійною службою в Україні, затвердженої наказом ГоловКРУ України від 03.10.97р. № 121, зі змінами і доповненнями, внесенним наказом ГоловКРУ від 04.10.99р. № 88. Дана Інструкція розроблена на підставі Бюджетного кодексу України, Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", Положення про Головне контрольно-ревізійне управління України, Указу Президента України "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" та Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи".

Предметний аналіз вищезгаданних законодавчих актів, показує, що “головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення контролю за: використанням коштів бюджетів усіх рівнів, які входять до складу бюджетної системи України, та коштів державних цільових фондів; виконанням державних контрактів, проавансованих за рахунок бюджетних коштів; використанням матеріальних цінностей і нематеріальних активів, що перебувають у державній чи комунальній власності, бюджетних позик та кредитів, а також позик та кредитів, гарантованих коштами бюджетів”, а встановлені межі компетенції “стосовно бюджетних позик, позик та кредитів, гарантованих коштами бюджетів, цільового використання дотацій та субсидій, інших бюджетних асигнувань, коштів позабюджетних фондів, а також належного виконання державних контрактів, проавансованих за рахунок бюджетних коштів”.

Встановлення компетенції державної контрольно-ревізійної служби щодо здійснення фінансового контролю і аудиту на всіх стадіях бюджетного процесу та оцінки ефективності використання бюджетних коштів, є логічним і виправданим, не перетинається з повноваженнями і компетенцією інших державних органів, адже Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Так, органи Державної контрольно-ревізійної служби України здійснюють контроль за:
1) цільовим та ефективним використанням коштів державного бюджету та місцевих бюджетів;
2) цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів, одержаних під гарантію Кабінету Міністрів України;
3) порядком ведення бухгалтерського обліку та достовірністю звітності про виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів, кошторисів.

Такий висновок підтверджується і Указом Президента України “Про заходи щодо підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи”, адже він направлений на посилення контролю за дотриманням фінансової дисципліни, цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів, державного і комунального майна.

Отже, цілком логічним є, що “При проведенні ревізій підприємств і організацій напрямки, які підлягають перевірці, визначаються виходячи з того, яка у них форма власності, які взаємовідносини з державою і яка мета ревізії. Якщо об'єктом ревізії є підприємство, яке отримує кошти з бюджету, то перевірці підлягають питання ощадливого їх витрачання за цільовим призначенням”.

Редакція діє на підставі статуту та має право здійснювати господарську діяльність у передбаченому законодавством порядку для виконання своїх статутних завдань; володіти, користуватися і розпоряджатися майном на правах власника відповідно до законодавства України.

Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом,
діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам. Юридична особа здійснює право володіння, користування і розпорядження закріпленим за нею майном власника відповідно до свого статуту (положення). Натомість, чітко вказано, що, якщо суб’єкт господарювання має частку державного майна, то обов’язково здійснюється аналіз ефективності його використання.

Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Жодний державний орган не має права втручатись у здійснення власником їх правомочностей щодо володіння, користування й розпорядження своїм майном або встановлювати не передбачені
законодавчими актами України додаткові обов'язки чи обмеження. Державні органи несуть майнову відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником і зазначеними особами правомочностей щодо володіння, користування й
розпорядження майном .

Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків. Положення щодо захисту права власності поширюються також на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, довічного
успадковуваного володіння або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором.

Якщо в результаті видання акта органом державного управління або місцевим органом державної влади, що не відповідає законові, порушуються права власника та інших осіб щодо володіння, користування чи розпорядження належним їм майном, такий акт визнається недійсним за позовом власника або особи, права якої порушено.

Заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини також передбачена статтею 6 Господарського Кодексу України.

Відповідно до статті 627 Цивільного Кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 цього ж Кодексу). Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. Державний контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у сфері цін і ціноутворення обмежено лише перевіркою додержання державних цін на продукцію і послуги (стаття 19 ГК України). На всі види продукції (робіт, послуг) суб'єктами господарювання самостійно визначаються вільні ціни, за винятком тих, на які встановлено державні ціни (стаття 190 ГК України). Встановлення комунальних цін на продукцію та послуги, виробництво яких здійснюється комунальними підприємствами повинно бути передбачено законом (стаття 191 ГК України). Такі саме вимоги до ціноутворення містить в Закон України «Про ціни і ціноутворення».

Відповідно до статті 638 Цивільного Кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Сторони можуть домовитися про укладення договору в усній або письмовій формі, якщо вимоги до форми договору не встановлено законом (стаття 639 цього ж Кодексу). Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень (стаття 181 ГК України).

Відповідно до Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» редакція діє як суб’єкт інформаційної діяльності та разом з тим є суб’єктом господарської діяльності. Як суб’єкт господарювання редакція має право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству (стаття 19 ГК України).

За загальним визначення ГК України, управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. При цьому власник здійснює свої права щодо управління підприємством через уповноважені ним органи відповідно до статуту редакції. Відповідно до Статуту редакції питання укладання договорів, розпорядження коштами покладено на редактора газети (пункт Статуту 4.4.). Редактор без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства, зокрема, господарської.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про рекламу» контроль за дотриманням законодавства України про рекламу здійснюють у межах своїх повноважень:
- спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів - щодо захисту прав споживачів;
- Антимонопольний комітет України - щодо дотримання законодавства про захист економічної конкуренції;
- Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення - щодо телерадіоорганізацій усіх форм власності;
- Міністерство фінансів України - щодо реклами державних цінних паперів;
- Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку - щодо реклами на фондовому ринку.

При чому розповсюджувачі реклами несуть відповідальність виключно за дотримання встановленого законодавством порядку розповсюдження та розміщення реклами, а не за формування ціни.

Для визначення питань чи були редакцією недоотримані доходи необхідно керуватися Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Повноваження щодо визначення цього у КРУ відсутні. Під час перевірки були зроблені довільні висновки про наявність та суму недоотриманих доходів підприємства. При цьому не були визначені звичайні середньоринкові ціни на розміщення реклами у друкованих ЗМІ району та умови (у тому числі знижки) розміщення реклами в інших друкованих виданнях району. Отже, вихід КРУ за межі своєї компетенції призвів до недостовірної інформації у акті, яка має бути вилучена з нього.

Так само не відповідає законодавству та є перевищення повноважень КРУ висновок про недоотримання редакцією доходів від розміщення матеріалів передвиборної агітації. Розцінки вартості одиниці друкованої площі для проведення передвиборної агітації розраховуються відповідно до Закону «Про вибори народних депутатів України». Отже, вихід КРУ за межі своєї компетенції призвів до недостовірної інформації у акті, яка має бути вилучена з нього.

Крім того, висновки КРУ щодо цих питань не відповідають чинному законодавству. З вказаних у акті відомостей можна зробити висновок, що редакція діяла правомірно, тобто здійснення редакцією господарської діяльності, ціноутворення, укладення договорів відповідає чинному законодавству і є в межах компетенції редактора як керівника підприємства. Також необхідно звернути увагу, що кожного року збільшуються надходження від реклами.

На підставі вищезазначенного рекомендуємо:
1. Подати зауваження на акт Ревізії фінансово-господарської діяльності редакції Ічнянської районної газети "Трудова слава" у зв’язку з перевищенням КРУ своїх повноважень в частині незаконного втручання органу державної влади, його посадових осіб у господарські відносини підприємства.
2. У разі незадоволення законних вимог редакції щодо вилучення з акту ревізії питань визначених пунктами 3, 6, 7.4, 7.7, 8, 10 програми ревізії звернутися до місцевого суду з адміністративним позовом про незаконне втручання органу державної влади, його посадових осіб у господарські відносини підприємства, скасування незаконного акту ревізії та, у разі виникнення будь-яких рішень, дій, актів органів державної влади, місцевого самоврядування, що обгрунтовуються актом ревізії КРУ вимагати відшкодування шкоди або збитків та скасування цих рішень, актів.

Головний юрисконсульт Національної Спілки журналістів України Т.Г.Котюжинська